Вчера, словно башня, над всем возвышалась...

Вчера, словно башня, над всем возвышалась.
Казалось, немного — достану зенит.
И вдруг, дым и пламя, — как будто взорвалась.
Раздробленный камень — уже не гранит.

Разрушена вера, отчаянье гложет!
Под пеплом печали теряется путь.
Друзья отшатнулись - никто не поможет.
И слову в полях - не взойти, не вдохнуть.

На то погорельцы, - досталось немало.
Отстроим домишко, синь неба любя.
Умение сильных - начать все с начала:
судьбу, пониманье, дорогу, себя.

Ще вчора була я висока, як вежа...

Ще вчора була я висока, як вежа.
Здається, ще трохи – дістану зеніт.
І раптом, як вибух, – обвал і пожежа.
Розтрощений камінь – уже не граніт.

Руйновище віри, і розпач, і розпач!
Під попелом смутку похований шлях.
Зажурені друзі сахнулися врозтіч.
Посіяне слово не сходить в полях.

На те й погорільці, – будуємо хатку.
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище уміння – почати спочатку
життя, розуміння, дорогу, себе.

Лина Костенко